ФК «Барселона» навсегда в наших сердцах!
Обзор матча Барселона - Алавес 3:1 Финал Кубка Короля
Противостояние: Барселона vs Реал Мадрид
Главная Материалы Блоги «Шахтар» - «Барселона», 1978 рік

Афиша матча Шахтер - Барселона 1978 годЗ нагоди двобою "шахти" та "барси" надсилаю свої деякі міркування.Гарного настрою та бадьорого самопочуття! Щастить!

Заметки постороннего

Роздуми на тему, чому деяка частина космополітичних українців закохана в шпанські команди. Ой, шановні, так що ж таки трапилося? Чому симпатики каталонців з’явилися в Україні? «Объясняю популярно» (слова великого Володимира Висоцького): історично задокументовані факти міграції до еСеСеСеР з бунтівної Шпанії (Іспанії), свідчать про те, що після придушення комуністичного заколоту у згаданій країні, в 30-х роках ХХ сторіччя до «Страни Савєтов» (у т. ч України) хлинула цунамі мігрантів, борців за «міравую рєвалюцію», «дєтєй» легендарної Пассіонарії (Долорес Ібарурі), полум’яної «шпанської» комуністки. Привілейованими «борцями» за свободу Шпанії в СССР були визначені баски. Отже, Більбао та Сан-Себастьян – VIVA! Хоча Каталонія поступалася баскам – Барселона також, згідно установок совкових вождів, вважалася одним із символів «барьби трудящіхся за асвабаждєніє». Эх, вспомним пролетарского поэта Светлова: «Он хату покинул, пошёл воевать, чтоб землю крестьянам в Гренаде отдать.., Гренада, Гренада, Гренада моя!». Далі по шаблолну: Барса, Барса, Барса моя! Севілья, Севілья, Севілья моя! Реале, Реале, Кріштіане Моаурінйович мій!... Дивно, хлопці, дивно, дивно хлопці (дівчата) вболівати за іноземні клуби. Я за те, що хай вони …як знають, божеволіють, конають! И пусть канают!

Зараз, після 1:5, мріяти українським «шахтарським» майже ні про що. Але, у далекі часи майже 33 річної давнини надія була.

Ретроспектива: «Шахтар»-«Барселона», 1978 рік (спогади шахтарфана )

Перший матч в Каталонії «Шахтар» програв 0:3. Відіграти у «Барселони» навіть дома, навіть у тодішньої, та цілих три м’ячі – фантастика, але… Надежда умирает последней! Донецькі вболівальники не втрачали надії на успіх «Шахтаря» у двобої. З погляду на здобутки каталонців у чемпіонаті Іспанії, склалося враження про хиткість оборони «барселонців». Згідно свіжої вигадки когось із тодішніх спортивних савєтскіх коментаторів – все міг би вирішити так званий «швидкий гол», забитий на самому початку гри. Отже, ми жили надією.

27 вересня 1978 року. Квитки на стадіон мені мав забезпечити приятель. Головне, своєчасно зникнути з роботи та потрапити в автобус до Донецька. Від місця мого проживання до Донецька 220 км. Понад 4 години їзди на автобусі. Як на зло, цього дня нас о 6 годині відрядили збирати врожай кавунів до сусіднього району. Десь о 13 00, врожай зібрали, горілку випили, і я мерщій кинувся поточним транспортом добиратися «на матч». День був похмурий, накрапав дощ. У Донецьк потрапив десь за пів години до його початку. Стадіон «Локомотив» (нині «Олімпійський») –переповнений! Тоді не було індивідуальних крісел, народ тіснився на дерев’яних лавках з трьох жердинок. Приятеля з квитками я, звісна річ, не зустрів. Знаючи давню донецьку традицію «викидати» у продаж «лишні» квитки на гру перед самим її початком, минаючи спекулянтів, протиснувся до кас і вільно купив квиток на «козирне» місце. Потрапив у сектор для гостей-іноземців. Навкруги міліцейське оточення, поруч – підозріло «свої рєбята».

Усівся як в лещата, але «нє в обідє»! Швидко познайомився з іспанцями – моряками, судно котрих знаходилося в Маріупольському порту. Порядні люди. Одразу мовою жестів запевнили, що вони хоча й іспанці, але не за «Барселону», а за «Реал», тому підтримують «Шахтар». Тих хто сидів поруч – пригостили смачною жувальною гумою, в СРСР її взагалі не було в ті часи. Цей презент я відвіз додому і віддав поласувати своїй маленькій дочці. А вже дома прочитав, що та гумка вироблена в Барселоні! Отже то все-таки були фани «Барселони»!

Розминка закінчувалася. Впізнаю Старухіна, Соколовського, Варнавського, Дєгтярьова, Юру Рєзніка – знайомого мого донецького приятеля, шахтаря, котрий отримані в забої пошкодження, лікував у травматологічній лікарні Донецька разом з Рєзніком. Поглядаю на трибуни: геть все забите народом. Повно міліції та людей «в штатском». На відміну від інших міст СССР, вже тоді в Донецьку фанати мали індивідуальну неофіційну, недозволену символіку та атрибути: саморобні помаранчево-чорні прапори, емблеми з перехрещеними кайлом та молотком, написи на одягу «ШД» і т.п. (Динамівці, спартаківці та інші використовували дозволену, офіційну радянську символіку цих товариств.) Коли команди вийшли на поле і хтось поруч почав розмахувати «недозволеним» смугастим помаранчево-чорним прапором, «чєловєк в штатском» заорал: а что ето за флаг?

А далі відбувся дебют, так бажаний для «Шахтаря». Кілька ударів по м’ячу і – гол! На першій хвилині! Кто забил? Трибуни 45 тисячного «Локомотива» ревуть. Варнавський! Ніби так оголосив диктор стадіону. Ні, таки Рєзнік, Юра! Гол був забитий у південні ворота. Я сидів на південній трибуні, але розібратися було в ситуації нелегко. Але ж «Барселона»! Плюнув би я тому фантазеру, що вигадав міф про «быстрый гол». Нісенітниця. Хоча в тій «Барселоні» не було Мессі та Пуйоля, але був кращий європейський снайпер Кранкль та легендарний летючий нідерландець Неескенс. Вони зробили все. Через деякий час австрієць Кранкль ювелірно зрівняв рахунок і – «мир-дружба!» Нічия на користь Каталонії. Ну, а що трибуни? Втокмачене ще у дитячі голови шкільними вчителями «інтернаціональне» гасло «Но пасаран!», вболівальники шахтаря скандували як «Но пасараку, х..я вам в ср..ку!». Неескенсу, за його дійсно велике ведіння гри, техніку, дружньо радили податися до ньюйоркського «Космосу», де вже грав великий Йохан Кройф – екс-барселонець. Ось так. А що зараз?...

Олексій Сухий, шанувальник «Шахтаря» (Донецьк), «Шахтаря» (Олександрія), «Поліграфтехніки»

]]> ]]>